Перший соло-похід в гори

Соло-похід в гори: Аліна Косовська

Є окремий різновид щастя – соло-походи в гори. Ця пригода дається не кожному, і дається далеко не одразу. Прийти до самостійних походів в гори – щось близьке до того, щоб пізнати дзен.

На календарі 14.04.2021. В 11:15 я вийшла на вершину г.Шпиці наодинці зі складними погодними умовами. Перед сходженням ночувала в наметі в урочищі Гаджина. Ні, це не страшно – іти самій в гори. Точніше страшно, але лише тоді, коли ти не готовий до цього фізично і морально. Десь нещодавно прочитала гарний коментар на цю тему, який згадувала на маршруті: “В горах не має бути страшно. Страх з’являється тоді, коли ти надто різко переходиш межу своїх можливостей”. Моя межа невпинно рухається, і тепер на сходженні соло я зовсім не відчуваю страху.

Раніше опис такого походу мав би під собою хештег #слабоуміє_і_відвага. Але не цього разу. Зараз я чітко розуміла, що і навіщо роблю, продумувала маршрут і свої дії на випадок, якщо щось піде не так. Обирала підходяще спорядження на різних ділянках шляху. Чітко знала як розбити табір щоб не замерзнути наодинці з суворим засніженим урвищем. Дивуюсь людям які кажуть, що їм холодно спати в наметі. Мені було настільки затишно що я змогла виспатись, ще й бачила якийсь милий сон про котиків, які обіймають мене своїми лапками.

Найважчим в усій пригоді для мене виявилось тропити сніг. Коли ідеш групою, ви робите це по черзі. Коли ідеш сама, то всю дорогу провалюєшся по коліно в сніг зі своїм 25-кілограмовим наплічником, і це фізично виснажує. Крайні півтора кілометри підйому на вершину зайняли у мене три години часу. Я обійшла класичний літній маршрут “в лоб через скелі”, бо він був рясно оперізаний свіжими лавинами і стан снігу натякав що вони не останні, але навіть обхідний шлях був доволі крутим і виснажливим. Ускладнювали сходження і погодні умови – в урочищі Гаджина лежав туман і сипав сніг, але при цьому видимість сягала кількасот метрів. На вершині ж добавився вітер і видимість впала до 20 метрів. Поки я фотографувалась і записувала одне мотивуюче відео, вітер повністю замів мої сліди, тож довелось добряче напрягти пам’ять і згадати через які камені я піднімалась, щоб спуститись на безпечний шлях а не на лавинний схил.

Фотографій мало – було не до них. Навіть радість від досягнення вершини прийшла вже пізніше, коли спустилась в безпечну зону лісу і сіла на камінь доїсти канапку з крижаним сиром. Але ви навіть не уявляєте яка то радість – досягти своєї мети своїми і лише своїми силами. В житті, коли мені вчергове доведеться виконувати роль сильної самостійної жінки, я згадуватиму сьогоднішнє сходження на Шпиці і надихатимусь ним на шляху до мети.

Автор Аліна Косовська

Тревел-блогер, шукачка пригод.

5 1 голос
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
2 Коментарі
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Олександр

Супер! Але наплічник 25кг це на скільки днів?