… Добре роз’їжджена, проте слизька і кам’яниста гірська дорога по селу закінчується. Паркую джип біля полонинської огорожі, тісно притулившись правими дверцятами до нехитрого дерев’яного парканчика. Далі – пішки. До самого хребта нас вестиме широка дорога, але я не люблю їздити по лісах джипом – нащо лякати природу, коли можна насолоджуватись єднанням з нею.

 

Пакуємо наплічники. Сьогодні вони несподівано легкі, адже ми ночуємо в колибі, а ще не беремо забагато теплих речей. Підйом стартує по багнюці. Пізніше на крутому схилі дорога стане сухішою, а трохи вище першої лісової ділянки на ній нарешті з’явиться сніг. Ми виходимо на хребет нетрадиційним маршрутом – заїхавши через село Чорна Річка. Так коротше і трохи цікавіше. Попри дорогу час від часу з-поміж дерев визирають хати – тут село розтягнулось по навколишнім хребтам і тягнеться до самого хребта Кринти-Скупової, плавно перетікаючи в гірські полонини.

 

На відкритих ділянках ближче до хребта лютує вітер. Попри стежку в бік Верховини на всіх парах летять хмари, намагаючись забрати нас з собою. Кутаємось в капюшони і вперто йдемо вперед, прокладаючи стежку в приємному свіжому сніжку. Перевалюємо через хребет Скупової – тут ще більш вітряно і незатишно – і спускаємось до полонини. Тут знаходиться наше затишне лігво на найближчі декілька днів.

 

З полонини Скупової відкривається чудовий вид на Чорногору. Але не сьогодні – зараз хребти міцно застрягли в хмарах, і лише потужний вітер може звільнити їх від білої пелени. Навіть на вершині самої Скупової, всього в півтора сотнях метрів вище за нас, вперто лежить сіра недобра хмарка, час від часу дмухаючи холодними сірими поривами в напрямку Верховини.

 

За півгодини хмарки над хребтом забарвлюються в тепло-золотий колір. То сонце сідає над Чорногорою, і, хоч і не дістає своїми променями до землі, все ж якось спромоглось запалити верхні краї далеких хмар. Перемагаємо в собі лінь і бажання зігрітись біля щойно розпаленої пічки, взуваємо вологі черевики і вибігаємо на хребет.

 

Важка пухнаста хмарка смиренно висить над Верховиною. Її верхній край палає золотим. Сіра хмара зі Скупової намагається дотягнутись до неї своїм холодним подихом, але не вдається – золотиста хмаринка ковтає сірі і знов палає на небокраї, створюючи незабутній краєвид. Незважаючи на вітер, який заважає навіть просто стояти на хребті, зачаровано милуємось цим видовищем. Лише коли сонце сідає нижче і чарівне тепло зникає, спускаємось на полонину і вирушаємо по воду.

 

Джерельце знаходиться в лісі недалеко від хати. Під приємне дзюрчання розливаю кришталеву воду по пляшках гуцульським кухликом. Вдалині світиться віконце нашої колиби – то у вікні відблискує гірляндочка. Хатинка нагадує про затишок і тепло – там ще топиться пічка, а отже, зараз можна буде зігрітись і насолодитись спокоєм карпатської краси…