Суми!
Нехай у вашій уяві це слово не пов’язується із “сумом”, “смутком”.
Правда колись давно-давно втікачам із “ляцької неволи”, черкаським козакам, було не до веселощів… У диких хащах, на березі Псла орудували вони мечем і сокирою: зводили білостінні хати і піднебесні храми.
Сумуючи за полишеним гніздом, вростали кістками і кров’ю на цьому “дикому полі”.
Втішені були одним: куди не сягне око, – всюди казкова краса. Під блакитним наметом неба — незаймані ліси, степи із буйним різнотрав’ям, левади, таємничі яруги. І головне — воля…
Першу згадку про Суми зустрічаємо в “Смотренной книге городов” за 1678 рік. Сказано: “По книгам из Сум Афанасия Тютчева город Сумин построен в 7160 году.” Себто у 1652-му.
Певна річ, йдеться лише про нове поселення. А скільки їх було раніше на цьому місці?
Та ось поблизу старовинних українських міст Путивля, Глухова, Ромен встало (у котрий раз) нове, молоде, і підносився його прикордонний стяг все вище і вище, аби його бачили, аби радів йому весь славний народ український від рівнин Білгородщини до синьоверхих Карпат, аби не тьмарилося небо над хліборобськими нивами…
До наших днів дійшла легенда, ніби в пралісах над Пслом було знайдено три мисливських сумки, які стали згодом символом у гербі міста. Може й пішла від тих сумок його назва? Втім, найбільш вірогідне те, що ймення “Суми” походить від притоки Псла — річки Сумки, в гирлі якої місто й було засноване.
На долю Сум у минулому випала роль — боронити південні кордони Росії від набігів степових завойовників – татар. Отож Ярославнам нової доби і вдень і вночі доводилось благословляти мужів на битву з чужинцями-загарбниками. Перебуваючи в дозорах, тижнями не злізаючи з коней у тривалих рейдах, бувалі вояки знаходили бодай короткий перепочинок та затишок за мурами сумського укріплення… Вслухаючись у спів кобзарів, вони плекали нові надії та мудро навчали малих синів і дочок любити свою рідну землю.
Сильні, волелюбні, не бажали вони ані ярма чужого, татарського чи турецького, ані гніту “государєвих” намісників. Ні, не легко було царським ошуканцям зробити народ слухняним знаряддям! Раз по раз спалахували заворушення серед козаків, міщан і селян. Недарма ж якраз у цьому краю заряджав свого срібного пістоля щирий побратим Олекси Довбуша – Михайло із Слобожанщини, недарма саме тут точив святі ножі легендарний Гаркуша. Не викликає подиву й те, що Сумщина надихала творчість таких лірично-бунтарських талантів, як Павло Грабовський, як Олександр Олесь…
Це ж звідси після “кривавої неділі” січня 1905-го птахами злетіли вірші-плакати:
Тихо з повіток плуги витягайте,
Куйте в проваллях мечі…
А втім, не будемо впереджувати подій. Про те, наскільки хутко зростали Суми як військово-адміністративна одиниця, світдчить хоча б такий факт: року 1687-го гетьман Самойлович зупинився тут, щоб остаточно сформувати всеукраїнські полки та вирушити завойовувати Крим. І козацькі поселення дали потрібну кількість війська (хоча через невдале керівництво цей похід не був успішним).
Ще трохи історії…. Цар Петро, йдучи на шведів, обрав Суми своєю штаб-квартирою. Навіть сьогодні, хто цікавиться, може побачити присадкувату глуху кам’яницю поблизу Воскресенської церкви. Сажневі, грубі мури, низьке сіре склепіння… Не треба, либонь, багато фантазії, щоб увійшовши сюди, уявити в мерехтливому тремтінні свічок суворе обличчя самодержця на військовій раді.
В овіяних романтикою назвах: Козацький вал, Перекопська – звучать струни далекої минувщини, коли Суми були однією з найгрізніших фортець Лівобережжя. Під рівним лискучим асфальтом лежить сива, мов попіл, бруківка, яку топтали козацькі коні. А вгорі, над тією бруківкою, над вершниками й конями, тріпочучи, розвівалася малинова козацька корогва.
В тих боях чимало крові сплило за водою. Та котив золотоберегий Псел свої чисті хвилі через гаї, через степи, щоб лагідно припасти до Славутича.
Псел… Чарівна річка із замріяними вербами над тихими широкими водами. Які слова, сповнені яких почуттів, шепотів, він, коли берегами ходили тут мудрий Сковорода, полум’яний і гнівний Тарас? Що розповів він Петрові Чайковському? Чи не вчуваються його оксамитовий спів, його барви у геніальній опері “Черевички”? Про красу Псла чимало писали О.Олесь, Я.Мамонтов, В.Олешко.
Захоплені, сповнені немовби дитячого замилування маємо відгуки про Суми від Антона Чехова, котрий кілька років жив на околиці Сум, подалі від шуму, від ярмаркового галасу. Привабою цієї мальовничої природи опромінені такі твори великого письменника, як “Іменини”, “Сумна історія”, “Красуні”, “Лісовик” та інші. До сумського будинку-музею А.П.Чехова завжди бита стежка… Звідси очам відкривається блакитний Псел, запашні луки і переліски, що потопають у сонячних загравах. То на північний-схід. А праворуч, серед розкішної природи, усміхається велике індустріальне місто, що як і раніше стоїть форпостом у захисті свободи волелюбного народу.
Немає аніскільки перебільшення в рядках одного з сумських поетів, який пише:
Ти просиш мене розповісти
Про Суми? Квітник намалюй!..
Місто і насправді схоже на квітник. Дивне тепло та затишок огортають кожного, хто вийде на його вулиці. Відразу навряд чи й спаде на думку, що в цьому місті квітів б’ється серце промислових велетнів.
