В жовтні 2023 року я вперше спробувала пробігти маршрут Східно-Карпатського туристичного шляху довжиною 286 км. Досвід вийшов невдалим – я травмувала коліно і зійшла з дистанції на 68-му кілометрі. Але хочу поділитись ним з тими, кому він може стати в нагоді.
05:00 старт з Торунського перевалу
Вибігаю в ніч, до кінця не усвідомлюючи, що на мене чекає. Підйом спершу пологий, по дорозі, місцями різко набирає і скидає висоту сипучими камінцями. Стараюсь тримати середній темп, рухаюсь вперед
08:50 долина р.Свіча
На спуску лісовозною дорогою двічі падаю, послизнувшись в болоті. Наче обходиться без різкого болю і відчутних травм, продовжую бігти
10:30 вершина г.Молода
На ділянках спуску, які пробую підбігати, починає нити коліно. На обидва накладене стандартне тейпування. Поки терплю, продовжую спуск греготами
10:50 зупиняюсь в лісі під Молодою і дістаю аптечку. Це витрати часу, але є надія що вони допоможуть мені в перспективі. Накладаю тейп більш агресивно, фіксую коліно повністю, так щоб воно майже не згиналось. Рухаюсь вниз. Боляче, доводиться гальмувати
11:40 дорога в долині р.Молода
По дорозі можу бігти майже без болю, коліно “стріляє” лише на спусках, особливо на складному рельєфі. Переходжу річку вбрід, як і переходила Свічу кілька разів. На переправу немає зайвих сил. Зустрічаюсь з Командою підтримки біля переправи, але мовчу про травму
12:50 хата під Конем Грофецьким
На підйомі коліно не болить. Але крайній кілометр дається дуже важко. Сигналізую трекером про зупинку і лягаю поспати на 45 хвилин. Ніби відновившись, продовжую підйом на Грофу
13:40 г.Грофа
Першу половину підйому долаю відносно легко, на другій “застрягаю”. Не розумію, чому, але роблю декілька кроків і не маю сил продовжити. Озираюсь, дивлюсь на гори. Раніше краєвиди мене надихали і підбадьорювали. Але зараз підсвідомість розуміє, який шлях попереду, і відмовляється рухатись вже зараз
17:50 г.Попадя
Застрягаю на Попадинському кільці набагато найдовше, ніж планувала. Підйоми даються дуже важко, темп 20 хвилин на кілометр. Спуски не набагато швидші, бо болить коліно. Не до кінця розумію, що зі мною відбувається. Це всього лише сорок-якийсь кілометр, я бігаю такі відстані щомісяця. Чому так важко? Красивий захід сонця взагалі не радує. Попри те, що хотіла на цьому забігу насолодитись єднанням з природою, чомусь почуваюсь байдужою до всього, що бачу, і до всього, що роблю
19:20 спуск з Коретвини
До наступної точки зустрічі з Командою підтримки – 14 кілометрів. Відчуваю, що не в силах їх подолати, але повинна рухатись, бо закінчилась вода, а до струмка 4 км. Кожен кілометр і кожен крок даються надзусиллям, змішаним з болем в коліні. Починає різко колоти в боці, щойно намагаюсь перейти з кроку на біг. Без сил сідаю на стежку і дивлюсь в уже посіріле небо. Я мала бути на контрольній точці о 19 годині, і одразу продовжити підйом. Тепер я не буду там навіть о восьмій. Все пішло не так. Про всяк випадок надсилаю координати з трекера і як можу продовжую спуск
20:30 дорога біля Різарні
Бігти по дорозі вже теж боляче. Підбігаю деякі ділянки, решту просто швидко йду. Розумію, що про змагання з часом вже мова не йде, але найгірше – не впевнена, чи я готова взагалі продовжувати рух. Борюсь з бажанням викликати евакуацію прямо сюди і припинити шлях. Але примушую себе дійти до КП ще 10 кілометрів, щоб поспілкуватись з Командою і тверезо прийняти рішення
21:20 добігаю до наметового містечка
Поки переконую себе, що все буде добре, я просто посплю і продовжу. Сплю аж 5 годин. Якщо і цього стане замало, продовжувати шлях немає сенсу. Прокидаюсь з сильним болем в коліні – так, що не можу зігнути його, лежачи в спальнику. Можливо, розходжусь і стане легше?
04:30 стартую на Високу, шкутильгаючи через місток. Тепер боляче навіть ходити по рівній поверхні. Проходжу вгору метрів 500 (не по вертикалі). Знов кожен крок дається з жахливим зусиллям і забирає неймовірну кількість часу на рівному місці. Зупиняюсь в лісі. Веду довгі перемовини з собою.
Особисто для себе я вже зрозуміла, що не зможу зробити це так швидко і натхненно як хотіла. Я виявилась не готова морально. А ще це коліно. Продовжувати пішки і шкутильгаючи для того, щоб відзвітувати про хоч якесь проходження? Фізично це напевно можливо, якщо коліно не доламається остаточно, але який в цьому сенс і як мотивувати себе рухатись, якщо важко знайти мету на кожному кроці? Спускатись виявляється дуже боляче. Добре, що до табору надалеко, інакше хлопцям довелось би мене нести.
Я здаюсь, пройшовши лише чверть маршруту – 68 кілометрів. Першочергово через травму, бо без неї я би точно спробувала продовжити, але є і друга причина, з якою треба розібратись в глибині себе. Я не відмовляюсь від ідеї пробігу СКТШ в майбутньому, але тепер я спробую провести роботу над помилками і підготуватись більш ретельно. А ще з цієї спроби я винесла декілька дуже важливих висновків, які допоможуть мені в подальшому.
Хай це буде поки нерозв’язана спортивна задача, досвід якої стане в нагоді мені самій і можливо ще комусь. Врешті решт, і Еверест здолали не з першого разу. А я тепер матиму гарну мету на найближчий рік або декілька, і спробую ще раз тоді, коли буду впевнена що готова.
Аліна Косовська
