UA Travel: Надихайся і мандруй Україною

… Поросла травою дорога звертає зі спекотного шляху до полонини у вологий смерековий ліс. Вічнозелені красуні здіймаються високо у небо, створюючи в тіні своїх гілок особливий мікроклімат, зручний для грибів та земноводних. Ідеш вверх м’якою стежкою із сухої хвої, і спів пташок ненав’язливо супроводжує твій шлях.


 

Стежка, пручаючись та звиваючись між стовбурами, все ж виходить вище лісу. Тепер з неї відкривається краєвид на Кізі-Увлоги з його скелястими схилами, які оточують затишну сідловину та поливають її сріблястими потоками водоспадів. Вони поспішно котяться вниз, щоб там перетворитись на грайливу річечку. Вона відблискує на сонці, несподівано опинившись на твоєму шляху, та мовчазною згодою дозволяє напитись прохолодної води.

 


Вище стежка піднімається паралельно водоспаду. Його шум наповнює весь твій маленький світ, витісняючи з нього емоції та думки. Яскраві краєвиди, доповнені блиском води, заряджають тебе енергією та забирають втому. Біля води між каменями визирають яскраві квіти. Тут іван-чай, червона рута та ще якісь гарненькі жовті квіточки.

 

З набором висоти шум води стихає. Виходиш вище водоспаду і поступово залишаєшся наодинці з гірською тишею. Після гучного водограю ця тиша краща за тисячі звуків. Звільнена від зайвих клопотів душа, завмерши, прислухається до неї. Тихе хлюпання розриває тишу – то ти проходиш крізь невеличке болотце у найнижчій точці сідловини, щоб підійти до наступного водограю.

 

Обережно тримаючись за камені, піднімаєшся вгору понад сріблястим водоспадом. Загострені носики трекінгових кросівок вправно чіпляються за скельки, а руки автоматично хапаються то за зачіпки на камінцях, то за трекінгові палиці, закріплені на зап’ястях темляками. Вище вода зникає, лише чутно її дзюрчання внизу під валунами. Тут народжується джерело, яке нижче створює сріблясті струмки та водоспади в урочищі Кізі-Увлоги.

 

Короткий пологий перехід сідловиною, і ось ти підходиш під перший кам’яний обвал. Підйом вище робиш по живих камінцях, що невпевнено хитаються під ногами. Обираєш маршрут інтуїтивно, з легкістю просуваючись вгору крутим схилом, крок за кроком стаючи ближче до неба.

 

Коротка полога поличка з’єднує перший кам’янистий підйом з другим. Тут ти знов зливаєшся в химерний танок з вкритими мохом камінцями, що впали сюди під час обвалів скель нагорі. Декілька хвилин такого танцю, і ось ти на вершині гори Бребенескул, споглядаєш однойменне озеро в сідловині та тягнешся руками до глибокої синьої блакиті небес. В цей прекрасний день ти маєш змогу піднятись на два кілометри ближче до неба. В цей прекрасний день ти дихаєш життям на повні груди, і поруч з тобою лише камені та небо…

 

Аліна Косовська
07.07.2022