Ранкова пробіжка Чорногорою

Ранкова пробіжка по маршруту Білий Слон Гаджина – ур.Кізі-Увлоги – г.Бребенескул – г.Піп-Іван Чорногірський – пол.Чуфрова – Косарище – Бистрець – Білий Слон Гаджина

Умовно цей маршрут можна поділити на декілька відрізків: класні бігові стежки в лісочку, найтрейловіший трейл на схилах Чорногори, дрімучі хащі і епічну жесть.

Стежка від Білого Слона до урочища – це красива стежка в лісочку. Потрібно не забути повернути ліворуч на третій розвилці після гірської хатини і далі рухатись по добре помітній, маркованій помаранчевим стежині. З часом вона ставатиме менш помітною і врешті приведе вас в дрімучі хащі в урочищі. Там маршрут добре читається, але з бігом вже має мало спільного – просто пробираєшся вверх крізь мокрі альпійські сосни і траву.

Далі моя любов – марковане болото. Так, його потрібно перебігати по маркуванню, тільки це реально болото і неможливо не набрати повні кросівки води, рухаючись ним. Вище болота починається жесть. Спочатку звичайна, потім епічна. Тут набір висоти майже вертикальний, по скелях і кам’яних обвалах. Стежки вже давно нема, але є маркування і воно веде найбільш логічним маршрутом. Вище другого кам’яного обвалу я зазвичай не звертаю уваги на маркування і іду в лоб до вершини, там вже трошки. Кам’яний тур і табличка заповідника. Ось вона, переможенька.

В урочищі лежала хмара. Я піднялась вище неї вже коли стежка почала перетворюватись на жесть. Світанку не було, бо небо так само затягнуте хмарами. Як сендвіч – одна хмарка вверху, друга внизу, і десь між ними тиняюсь я. Правда пізніше сонце розсунуло собі трохи хмарок, вмістило в цей отвір всі свої промені і намагалось розтопити нижню хмаринку. Велична сила стихії.

Далі маршрут аж до Піп-Івана красивий і ідеально трейловий – біжу через вершину Менчула, траверсую Дземброню (можна і через вершину, але я біжу стежками Нічний Чорногірський Марафон. Осінь 2021 , готуюсь до участі), довгий спуск який вибігається на одному диханні і зовсім не складний підйом на ПІЧ. Хмаринки лежать внизу, ховають небо нагорі, і періодично переповзають через гори в сусідню сідловину. Місцями через них визирає сонце і підсвічує всю цю красу теплими відтінками.

Спуск з ПІЧ до стовпчика “сідловина” біжиться на одному диханні. Далі знов починаються хащі – малопомітна стежка на полонину Чуфрову. Краєвиди з неї захоплюють – з одного боку височіє Вухатий Камінь, з другого – хребет. Внизу лежить хмара і я біжу прямо в неї, тож скоро краєвиди закінчаться. Ну от, ще п’ять хвилин і навкруги лише туман, в якому повільно розтанули скелясті обриси Вухатого.

Хащами маршрут виходить на полонину. Самої полонини не бачу за туманом, ну і не зупиняюсь щоб не гаяти час. Але зустрічаю трьох гуцулів на конях – значить, тут точно щось є. Далі перші рази треба бігти з навігацією, бо багато розвилок доріг, і лише на одній з них є маршрутні таблички. Стежка лісова, але багато багнюки, розвороченої конями, в якій можна потонути по коліно.

З полонини можна збігти в Дземброню, можна на Косарище. Обираю друге, бо далі маю вернутись в Гаджину через Бистрець. Поглядаючи в навігатор, прибігаю на Косарище. Далі грунтовою дорогою повз будиночки вниз, до села, і ще чотири кілометри вверх.

Прекрасно, коли можеш одразу забігти в душ і відпочити в теплому ліжечку після такої пригоди. Трек показує 31,5 км. Що ж, непогане таке тренування.

Опубліковано
В категорії Трейл Позначено

Автор Аліна Косовська

Тревел-блогер, шукачка пригод.

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі