Що робити у Львові, коли робота у відрядженні займає лише половину дня? Звісно ж, подорожувати! Так склалось що я приїхала до Львова по роботі, але впоралась раніше, ніж планувала. Це стало чудовою нагодою на ходу вигадати екскурсію без гіда, автомобіля та планування. Отже, поїхали.
Високий замок
Must be visited кожним гостем міста Лева. З оглядового майданчика відкривається чарівна панорама в будь-який час доби. Піднятись наверх можна стежкою або сходинками, обидва маршрути пролягають крізь чарівні осінні краєвиди. Біля оглядового майданчика розташована телевізійна вежа, вночі гарно підсвічується.
Старі будівлі в центрі
Від Високого Замку спускаюсь в центр до автобусної зупинки декілька кілометрів. Дорога пролягає крізь архітектурні цікавинки – тут трапляються і химерні костели та собори, і будиночки зі старовинними скульптурами, і інші цікаві локації. Деякі з них позначені на Гугл-мапах як туристичні визначні місця.
Медова печера
Сідаю на автобус в центрі та їду на околицю Львова. Тут знаходиться Медова печера – рукотворна пам’ятка, утворена з каменоломні. Печеру умовно поділяють на чотири зали, одна з них важкодоступна. В 1914-1915 роках печера слугувала місцем поховання засуджених російськими воєнними судами. Тут видно сумні наслідки перетворення об’єкта на відому туристичну пам’ятку – гори сміття та сліди багаття всередині.
Парк Погулянка
Вертаюсь в світ людей через парк Погулянка затишною стежкою, яка закінчується на кінцевій зупинці трамваю. Така прогулянка займає близько години, після чого трамвай вертає мене в центр Львова.
Площа Ринок
Надворі вже темно, а з неба падає мокрий сніг. Це чудова нагода зануритись в затишок старого Львова. Загортаюсь в пледик, беру горнятко кави і іду на Площу Ринок. Старовинні будівлі тепло підсвічені ліхтарями та гірляндами, а мокра бруківка віддзеркалює їхні обриси і домальовує щось своє – чарівне, затишне і львівське. Кожен провулок і дворик ховає в собі щось незвичне і безмежне красиве, тому тут можна блукати вічно, аж поки не захочеться заховатись під ковдру і провалитись в сон, сподіваючись побачити в ньому продовження львівської казки.
Аліна Косовська
