Спогади про одні неймовірні Карпати #extremetravel

extremetravel

Карпатські гори – це неймовірне місце. Вони гарні і лагідні, коли дивишся на них з вікна автомобіля, але жорстокі до тих, хто наважився пройтись по їхніх схилах. Зимовий похід в гори – ідеальний спосіб звільнитись від зайвих побутових думок, які місяцями шкребли душу. Їх просто викидаєш по дорозі на вершину, як зайвий баласт.
Вчора чорти мене понесли аж в прикордонну смугу біля Румунії – так звані Мармурові Карпати. Екіпірувавшись, як порядний турист, прочитавши розумні поради, як вижити в лавині та не замерзнути в лісі та взявши пропуск у прикордонній службі, я вирушила в пошуках пригод.
Перші кілометри на початку схилу даються легко – ідеш собі вздовж струмка по 30-сантиметровому сніжку, зупиняєшся, щоб зробити пару ковтків ромашкового чаю і гарні фото, та насолоджуєшся життям. Схил стає крутішим, і фотоапарат доводиться сховати в рюкзак. Руки вже потрібні, аби хапатись за дерева та гілки, коли сніг разом з тобою сповзає вниз – до струмка і милих каменюк. Його тут вже мінімум по коліно, а подекуди провалюєшся і по пояс. Маркованої стежки не знайдеш – стовбури дерев заліплені снігом, тож доводиться прокладати новий шлях, орієнтуючись на струмок – мені з ним по дорозі, тільки він тече вниз, а я заздрю йому, просуваючись вверх по течії. Перші привали на підйомі проходять як треба – підстеляю на повалене дерево теплу тканину і сідаю на неї пити чай. Пізніше і чай, і сили закінчуються, тому в якості відпочинку просто падаю в сніг і їм сніг – теж вода по суті. Схил стає ще крутішим. Виходить скоріше повзти, ніж іти – на чотирьох лапках або тримаючись за стовбури дерев. В черевиках, рукавицях і рюкзаку вже повно снігу, але легкого життя ніхто і не обіцяв. Сутеніє.
Сил вистачає на десять кроків, потім знов доводиться відпочивати. Але я все ще лізу вгору – щоб життя казкою не здавалось. До Ялинського водоспаду, на який хотіла потрапити, сил вже точно не вистачить, але хоча б ще трошки. Коли сил починає вистачати лише на два кроки, а на небі вже блищать зірки, врешті вирішую вернутись в цивілізацію. Це ще півтори години пробіжки вниз по своїх слідах з ліхтариком.
По 30-сантиметровому сніжку вздовж струмка вже іду легко і почуваю себе оновленою. Повністю. Головне дійти до села і не замерзнути. Ну, ще трошки…
Виходжу з лісу на прикордонний пост. Хлопці дивляться квадратними очима на оцю снігову людину з ліхтариком і пропонують випити чаю біля вогнища. Це у мене вже традиція – пити чай на всяких постах і позиціях. На хвилинку мені навіть здається, що я сіла в машину часу і прилетіла назад на Донбас – адже тут майже ті ж самі діалоги, що і у наших бійців. І їжа така ж – картопля з армійською тушонкою. Після вечері прикордонники проводжають мене до села. Здається, іти лісом в супроводі двох бійців з автоматами трохи спокійніше. Добиралась до місця нічлігу я також з пригодами, але це вже зовсім інша історія…
Далі буде 🙂
#прогулянкавихідногодня #extremetravel #слабоумієіотвага

== Як добратись ==
Потрібно доїхати до села Ділове. До нього можна добратись з Рахова або із [Солотвино|Солотвина] (маршрутки ходять кожні 30-40 хв). Потім дорогою через міст по червоному маркуванню бл. 2 годин. Після цього з правого боку писатиме «Ялин» на дерев'яній табличці, а ззаду дерев'яний міст і стрімка дорога вверх. Далі буде жовте маркування (яке там досить рідко, лише для орієнтації, зате є добре помітна стежка).
wikipedia.org

Автор Аліна Косовська

Тревел-блогер, шукачка пригод.

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі