Мого дому більше немає… Війна 2022

Аліна Косовська

Ох, це до болю відчуття знайоме,
Коли стомлена душа благає
Спинитись і поїхати додому.
До мого дому, якого немає…

Прокинутись вдома в скрипучому ліжку,
Відкрити заліплену скотчем фіранку,
Насипати кави з цукром у чашку
І смакувати донецьким світанком.

Ловити смердючих мишей у речах,
Виносити відрами воду з балкона
З давно вибитим склом у шибках…
Але ж вдома, у себе вдома!

Нагріти на плитці у тазику воду –
Бо в крані її, як завжди, немає.
Дивитись на чорний сморід заводу
З вікна свого дому я хочу, благаю!

Тиняючись світом, я хочу вертатись
Щоразу до рідної, теплої хати.
І, коли стає зовсім важко,
Я хочу про свій дім згадати!

Про дім, де частинки моєї душі
У кожній поличці, картині, гвіздочку.
Про дім, де від смутку й рясних дощів
Я любила ховатись в куточку.

Про мій теплий пледик зі Львова, картатий
Про улюблену книгу зі старої шафи.
Як я любила в той плед загортатись
І в мрії свої глибоко поринати!…

Я хочу зробити домашню яєшню
І випити кави із чашки з совою.
Я хочу просто вернутись додому,
Закритись на ключ і побути собою!

Я досі ключі від свого дому
У себе в кишені надійно тримаю.
Хоча з березня точно відомо –
Мого дому більше немає…

Аліна Косовська, м.Авдіївка Донецької обл.

Опубліковано
В категорії Війна

Автор Аліна Косовська

Тревел-блогер, шукачка пригод.

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі