Міжсезоння в горах – це не лише бруд, холод і туман. Іноді є сенс запастись терпінням і піднятись в холодну хмару, щоб в несподіваний момент зловити захоплюючі краєвиди. Та й взагалі – в горах немає поганої погоди. Є просто метеоумови, які треба враховувати. Вони планувались несприятливі, тож я прийняла рішення піти на невеликі висоти, де туман і снігопад не створюватимуть небезпеки.

 

В перший день піднялись на полонину Буковинка з Ворохти. На ній планувалась ночівля в затишній колибі і зовсім не планувались, але таки трапились, неймовірні хмарки на відстані простягнутої руки. Поки ми йшли до колиби, хмарки декілька разів пролетіли через нашу стежку, торкнувшись її та лишивши на сонних крокусах прохолодні краплини. Наступна хмарка принесла сніг та, витрусивши його біля нас, почимчикувала далі і вмостилась спати за смереками неподалік.

 

… Затишно потріскували дрова. В казані над вогнем варилось щось їстівне. Поруч традиційно сушились черевики, бахіли та шкарпетки – один з мінусів міжсезоння це мокрий сніг, який тане, потрапляючи на взуття, і просочується всередину через усі можливі щілини. Похід хребтом обіцяв бути сповненим яскравих вражень…

 

Наступного ранку ми прокинулись в хмарі. Не дочекавшись мальовничого світанку, закутались в мембранні куртки і вирушили на прогулянку під мокрим снігопадом. В хорошу погоду з Кукула відкривається чарівна панорама на Чорногору, але цього разу нас супроводжували хмари. Вони то сповзали і накривали нас несподівано, то терпляче чекали поки ми знайдемо в них самі, то сипали на нас снігом, то розступались, пропускаючи крізь себе кілька теплих променів. Видовище, без сумнівів, чарівне. Краєвиди Чорногори почекають.

 

За день пройшли маршрут, піднялись на вершину Кукула, зробили свіжого чаю в колибі і спустились до говерлянського КПП. Звідти, щоб життя легким не здавалось, одразу ж переїхали попуткою до Кривопілля і стартували на наступний маршрут. Але то вже окрема історія…

 

Аліна Косовська