Треба було мені на днях піднятись на Говерлу по роботі. Ну, думаю, не йти ж класичними маршрутами якими вже ходжено по сто разів. Спробую глянути, що то за озерця ховаються в смереках зліва від хребта, як іти від ПІЧ на Говерлу. Зверху до озер спускається крутий обрив, тож очевидно, що підійти можна знизу. Обираю шлях з Лугів – він мені і по локації ближчий, і стежка до одного з озер веде.

 

Іду по маршруту на Туркул в режимі “fast and light” – відправила поштою всі свої речі на другу роботу і лишила лише необхідний мінімум, щоб прожити в горах добу. Наплічник не став дуже легким, бо я несу будівельні матеріали до притулку під вершиною щоб полагодити двері. Ну, кожна сильна і самостійна жінка має раз в житті сходити на Говерлу з молотком.

 

Підйом до полонини – це швидко, по дорозі з рівномірно крутим набором висоти. Далі ще кілометр вверх і розвилка біля дерев’яної халабуди. Маршрут пішов правіше і вгору, я іду лівіше і в болото. За болотом знов з’являється дорога і, плавно перетворюючись на дику стежку, приводить до озера. Мапс.мі називає його “Нижнє Озірне”. Озеро Озірне, най буде. Тут красива дика природа – дзюркотять численні струмки, з незвичного ракурсу височіє Чорногірський хребет, і жодної ознаки присутності людства, якщо не рахувати кількох старих вогнищ, порослих травою.

 

По траверсу хребта звідси насправді є стежка. Стежка або дуже стара, або настільки нова що ще зовсім не схожа на стежку. На карті її нема але в реальності є, і треба бути дуже уважним і звичним до гірських краєвидів, щоб прочитати цю стежку поміж лежачою пожовклою травою і холодними потічками. Стежка траверсує Пожижевську і Брескул доволі красиво – якщо взяти трохи нижче, доведеться суттєво скидати і набирати висоту. Далі робить гак лісом і виводить на класичний маршрут з Лугів на Говерлу. Але не ведіться на легкість опису – місцями це хащі, які відображають всю глибину і біль слова “хащі”, і кілометр такими хащами може зайняти годину або більше. Якщо відкинути біль, місцями звідси відкриваються прекрасні і незвичні краєвиди на хребет, який ми звикли бачити зверху. А от самі озера зверху красивіші – знизу виглядають як калюжки в траві та й усе. Загалом, стежка варта уваги якщо хочеться трохи красивих страждань.

Аліна Косовська