Кукульський хребет, Карпати

Кукульський хребет

Описана нами подорож відбувалась влітку 2020 року. Наш трекінг на цьому маршруті планувався не стільки для насолоди горами, скільки в якості тренування і випробування на витривалість – сам по собі маршрут для досвідчених мандрівників аж занадто легкий, але після попередніх чотирьох днів прогулянки найвищими вершинами мав стати чимось таким, на чому відкривається друге дихання. Крім того я вирішила дещо порушити традиції і набрати з собою смачної їжі, якої дуже хотілось на попередньому маршруті, хоч вона і не рекомендована туристам у поході.

Розпочався маршрут з того, що ми самі собі його ускладнили. Потрібно було знайти у лісі марковану стежку, а ми натомість пішли прямо по струмку в бік вершини. Потім довелось виходити на стежку крізь дрімучий ліс, хапаючись за слизькі стовбури під дощем.

Вершина Кукула – це просто галявина в лісі. Про те що ми вже на горі нагадувала лише дивна конструкція із каміння й іржавого залізяччя. Далі стежка пішла на спуск і вивела на полонину. Полонина усипана чорницею – місцеві збирають її спеціальними штукенціями, схожими на гребінець, ми ж зібрали в свої термоси руками разом з листочками, і вже пізніше в таборі зробили з них смачний карпатський чай. На західному схилі гори, серед залишків окопів і боєприпасів часів 1-ї Світової, ми розклали табір і лишились на нічліг, пройшовши в перший день 7 кілометрів маршрутом.

На західному схилі гори Кукул, якщо добре погуляти лісом, можна знайти артефакти давніх часів – радянські і німецькі патрони, шматки колючого дроту. Так як більшість із нас – люди військові, ми довго досліджували оборонні укріплення та боєприпаси і дійшли висновку що на місці нашого табору багато років тому знаходився спостережний пункт.

Вночі не обійшлось без привидів. Один з туристів вийшов на полонину фотографувати місяць, а потім побачив що на фото небесне світило більше нагадує контур істоти з крильцями. Вночі навколо намету чулись дивні звуки, і хтось постійно лазив біля його стінок. Вранці ми знайшли шматок німецького колючого дроту там, де його вчора не було.

Раненько вранці вирушили далі. Маршрут до Лазенщини складав ще цілих 12 кілометрів, тому потрібно було зібрати залишки сил і поквапитись. Нам це вдалось – на спуску з полонини в ліс розпочалась злива, і ми якось непомітно для себе добігли вниз половину шляху без привалів по коліно в струмку і багнюці. Дехто з нас з початком дощу почав ненавидіти гори і тих хто організовує походи ними, а я навпаки, сприймала дощ як прохолодний душ після важкого тренування. Заодно всі мої сонячні опіки, зароблені на Чорногірському хребті, нарешті почали проходити від постійного контакту з холодною водою.

Взагалі з Кукульського хребта мав відкриватись гарний краєвид на Чорногірський хребет, але через постійні дощі ми всю дорогу ішли в хмарах. Хоча, знаєте, хмарки які пролітають повз тебе і спускаються туди, звідки ти щойно піднялась – це теж захоплююче видовище, хоча на знімках і не видно всієї магії прогулянки понад хмарами.

“… Гори. Вони завжди розкривають твій справжній характер і підказують, над чим працювати далі. В горах ти дозволяєш собі бути самим собою і бачиш у струмках віддзеркалення своєї душі…”

Протяжність маршруту: 21 км
Тривалість: 1 доба
Старт: Ворохта, КПП на Говерлу
Фініш: Лазенщина
Складність: легкий

Автор Аліна Косовська

Тревел-блогер, шукачка пригод.

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі