Хроніки еко-табору під Вухатим Каменем – як волонтери прибирали сміття в горах

День 1. Оперативно збираємось у Ворохті і отримуємо величезні ящики загального вантажу на пошті. “А-а-а, як це все підняти?” За півгодини продукти, сміттєві мішечки і електроніка охайно розфасовані по непідйомних наплічниках. Можна вирушати. Пакуємось в автобус і прямуємо до Дземброні повз красиві гірські села і містечка. Наша команда – 7 чоловік. Мало бути більше, але троє захворіли нюанси міжсезоння.

Нічліг спершу планувався у наметовому таборі біля стола по дорозі на Вухатий Камінь, але в останній момент ми дізнались що колиба на пол.Смотрич вже порожня і можна заселитись в неї. Рішення було дуже правильним, бо наступного дня біля стола дмухав такий вітерець, що половина наметів точно літала би по верхівках смерек.

Піднімаємось в колибу. На порозі нас зустрічає Влад – велотурист, який подорожує з-під Дніпра вже більше 20 днів і вирішив перепочити в колибі. Розповідаємо йому, хто ми і для чого приїхали, попутно розпаковуючи сало, ящик шоколадного печива, мед та інші прекрасні речі. Декілька годин спілкування за печивком – і ось Влад вирішує долучитись до нашої команди та прибирати гори, а вже потім продовжити свою велоподорож в бік Закарпаття.

Готуємо вечерю. Цього разу з нами не поїхав Ярослав, який був відповідальним по кухні в попередній експедиції. Ми всі розуміємось на приготуванні їжі на рівні “це продукти, і з ними треба щось зробити за допомогою вогню і води”. Наливаємо воду, чистимо картоплю. “Ну, все, дзвони Ярославу, кажи що у нас є картопля і вода в казані, питай як з цього зробити суп”, – каже Михайло. Обходимось своїми силами за допомогою інструкції на пачці супового концентрату. “Варити 10 хвилин на помірному вогні. Зараз, підкину великі дрова щоб вогонь став помірним”

День 2. Всю ніч вітер лагідно ворушив наш будиночок, намагаючись перетворити його в дрова. Мене не зупинила буря і зранку я вийшла на пробіжку. Щойно висунулась вище лісу, як порив вітру лагідно здув мене вниз. Ок, зрозуміла, сьогодні тренуємось і працюємо в низині.

“Зараз трошки приберемо на полонині і підемо по маршруту вниз в бік Дземброні”, – сказала я після сніданку. Трошки прибирання завершилось в сутінках, бо ми знайшли в лісі кілька величезних сміттєвих куп, створених працівниками сироварні. Здається, сміття звідси не вивозиться роками. Більша половина – скляні і пластикові пляшки від алкоголю. Як в вас стільки влізло?…

Протягом дня повз нас ідуть туристи. Зупиняємо і попереджаємо про непогоду нагорі. Перша група вирішує все ж іти хоча б до водоспадів. Вертаються змоклі і змерзлі, просяться поїсти. Годуємо, зігріваємо, відправляємо вниз. Пізніше піднімається іноземець. Англійською пояснюємо що вверху негода а завтра погодне вікно, пропонуємо лишитись в колибі, вільного місця багато. Розмовляємо за обідом – виявляється наш гість поляк, але мешкає в Канаді. Приїхав в Україну вперше і планує пройти три гірських масива в Карпатах. Розповідаємо про себе, турист висловлює бажання долучитись і іде з нами порпатись в смітті, прибирати Україну після українців. Це круто, але трошки соромно.

За перший день, не відходячи далеко від хати, збираємо біля сотні мішків. Одразу сортуємо те що піде на переробку. Більшість мішків таки скло і пластик. М-да.

День 3. Так само вибігаю на Смотрич вранці. Вітер є, але вже дозволяє рухатись – лише видуває очі. Вони сльозяться і важко бачити стежку, тимбільш що надворі ще сутінки. Між небом і землею – жовтогаряча смуга світанку. Скоро встане сонце і буде легше.

На сніданок готуємо гречку. “Сипте півтори пачки, а краще дві, бо буде мало!” – підказує Діма. Готова каша починає пересипатись через край п’ятилітрового казана. “Упс, перестарався…”

Виходимо на маршрут. Сьогодні у нас Вухатий Камінь і трохи далі, до сідловини під ПІЧ. На підйомі милуємось скельками і водоспадами, далі заходимо в мокру хмару. Наша ціль – стоянка на руїнах туристичного притулку, де туристи часто лишають після себе банки і пляшки. Збираємо мокре сміття в мокрій сідловині, вішаємо на себе по два-три мішки і повільно ворушимось в зворотньому напрямку.

По дорозі допомагаємо спуститись двом туристам комерційної групи, які травмували коліна і відмовились від сходження на ПІЧ.

Сідаємо перепочити в лісі. “Оце пригоду я собі спробував!”, – каже Влад, велотурист який долучився до нас в перший день. “Раніше я сам смітив в походах і не замислювався. Але тепер точно не буду, і друзям розповім”

На обід у нас теж гречка. І на вечерю. І взагалі, думаємо продавати її туристам, бо дійсно зготували в рази більше ніж треба і казан зайнятий нею. Ярославееее, вернись, ми все пробачимо!…

День 4. Ранкова пробіжка в хмарі – сьогодні погода не підбадьорює краєвидами. Снідаємо гречкою (так, все тою ж), виходимо до сідловини через Смотрич. Маршрут красивезний. “Я недооцінював Карпати, тут неймовірно!” – каже хтось. І дійсно, тут неймовірно, навіть майже немає сміття, тільки охайно схована в пакетик з ювелірного магазина пляшечка від горілки.

Приходимо на ту ж сідловину і до кінця вигрібаємо найбільшу сміттєву яму. Знаходимо там фарфорову чашку, металевий чайник та інші прекрасні і головне, вкрай необхідні в високогір’ї речі. Пакуємо в мішки і рухаємось додому, роблячи привали з захоплюючим краєвидом. Вдома прибираємо ще трохи пляшок біля колиби і сортуємо все зібране.

“А тепер спортивна година!” – каже Анатолій, який знайшов м’ячик для гольфу. Хлопці закопують в землю знайдений в сідловині чайник в якості лунки, майструють клюшку з сокири і ідуть на галявинку розважатись. Ми з Дімою намагаємось зварити картоплю з тушонкою. Получається суп із картоплі, тушонки і води. Ну, теж смачно, най буде.

День 5. Гори сьогодні розщедрились на красу – ранкова пробіжка над хмарками, зйомка хмарок у лісі з коптера, збори речей з видом на хмарки за вікном, і все це без вітру в теплих променях сонця.

Рахуємо зібране сміття – виходить щось біля 150 мішків загалом. Воно поки лишається на полонині, на днях має бути машина – корперуємось з місцевим кемпом аби було дешевше. Влад лишається стерегти сміття і відпочивати після нових вражень, я теж не тікаю далеко – іду в Білий Слон Гаджина побігати трейли на довгі дистанції перед марафоном. Решта волонтерів їдуть по домівках. Здається, цього разу ми знов зробили щось корисне для цього світу, і навіть надихнули своїм прикладом інших.
Далі буде…

Автор Аліна Косовська

Тревел-блогер, шукачка пригод.

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі