Актовський і Арбузинський каньйони

Актовський і Арбузинський каньйони

Одного літнього ранку я вирішила викроїти зі свого графіку 24 години для надихаючих пригод. Місцем пригод обрала Актовський та Арбузинський каньйони на Миколаївщині. Погода обіцяла бути теплою і сонячною, а каньйон – легкодоступним поблизу автомобільної дороги.

Автостопом вдалось доїхати лише до села Трикрати. Далі пішки ще три кілометри до першого мальовничого куточка. Погода вирішила зробити пригоди більш епічними, тому після виходу з машини я першим ділом розклала вміст свого наплічника на зупинці і склала весь цінний мотлох в сміттєві пакети. Грозова хмарка кольору ночі супроводжувала мене всі наступні три кілометри, і вже на скелях над Арбузинським каньйоном розщедрилась на дощ.

Арбузинський каньйон – невеличка річка, оточена невисокими скелями. Поблизу нього розташована груда каміння висотою в півсотні метрів, позначена на трекінговому маршруті як скеля “Пуп Землі”. Від неї можна перейти дорогу і звернути на грунтовку в бік Актовського каньйон, а можна зробити як я – не йти дорогою до цивілізованого кемпінгу, а полізти навпростець через чагарі і каменюки в безлюдний куточок на скелях. Хоча насправді не можна, але ж пригода на то і пригода щоб робити те що не можна.

Лізти напролом через колючі кущі – це просто трохи боляче. А от лізти з рюкзаком по камінню ще й складно – на особливо складних ділянках доводилось знімати наплічник, закидувати його на виступ над собою, видряпуватись туди самій, одягати наплічник назад на плечі, проходити пару метрів більш легкого підйому і знов повторювати все спочатку.

Результат був вартий тих пригод – я знайшла собі неймовірно затишну каменюку на протилежному від людства березі, і біля мого табору за половину доби не з’явилось жодної людини. Я вирішила не ставити намет зовсім нагорі, зважаючи на вітряну погоду, а спустилась трохи ближче до води і знайшла там пологий виступ, більш захищений від вітру. Прямо з намету відкривався чарівний вид на річку і скелі, а для того щоб влаштувати собі романтичні посиденьки над прірвою з книжкою достатньо було перелізти через кілька невисоких кам’яних брил.

Весь вечір сонце завзято змагалось з дощем за право завершити цей день. Дощ то припинявся і уступав дорогу багняному серпанку, то вертався і рясно поливав каньйон. Десь о восьмій годині вони знайшли компроміс і на знак примирення розкрили веселку над скелями. Справа від веселки тепле літнє сонце гралось засинаючими променями з камінням, а зліва накрапав ледь помітний дощик.

Після заходу сонця дощ посилився і супроводжувався поривами вітру які не на жарт хитали намет, а вже за годину я вийшла з намету і побачила ідеально тиху ніч, укриту зоряним небом. Це означало що на світанку буде хороша погода і я зможу зробити аерозйомку, тому потрібно було не засиджуватись під зорями а нашвидкоруч повбивати комарів в наметі і лізти в спальник.

На скелях сонце починає припікати особливо рано, і вже за півгодини після світанку намет перетворюється на маленьку філію пекла. Охолонути допомагає вода в річці, правда до неї потрібно спускатись по скелях. Річка зовсім неглибока і завалена камінням, тому купання в ній виглядає як занурення в ванну. Тільки на відміну від гарячої ванни, в яку ховаєшся від холодного повітря, тут навпаки – сідаєш в прохолодну воду із перегрітого повітря, трохи охолоджуєшся, підтягуєшся на камені і вертаєшся назад на скелю.

В житті іноді потрібно побути наодинці з природою. Почути свій голос у віддзеркаленні куполу ночі, поговорити з вітром, обійняти скелі. Це допомагає знайти правильний шлях у житті і сили на подальшу боротьбу. І заради цього не шкода витратити 24 години життя.

Автор Аліна Косовська

Тревел-блогер, шукачка пригод.

5 1 голос
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
1 Коментар
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Мандрівник-Початківець

Дуже гарні каменюки 😏